"Донеччино моя!"
1952
Донеччино моя, твоїх вітрів дихання
я відчуваю знов, як в ті далекі дні,
коли квітки в росі солодкого світання
над голубим Дінцем всміхалися мені.
Немов душею п'ю твого життя весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!
Знов шахти на горі... Дивлюсь на них крізь вії,
і піснею тремтять закохані вуста.
Нехай сніги кругом, та в серце маєм віє
у стороні моїй - і серце розцвіта.
І знову юний я, і лине в карі очі
проміння звідусіль, і весь у ньому я,
мов райдуга, звучу, і в жилах кров клекоче,
неначе музика, Донеччино моя!
Іду полями я, а в глибині, під ними,
у штреків плетиві підземний дивний світ
зітхає і гримить, і дзвоном повнить рими,
такий близький мені іще з хлоп'ячих літ.
І мов летять туди думки мої прозорі,
у мареві згадок сплітаючись у спів,
летять у глибину, де лампочки, як зорі,
хитаються й пливуть під кроки шахтарів.
Донеччино моя, героїв світла мати,
твоїх заводів дим, як прапор у очах.
Ти з пісеню мене, коли гули гармати,
послала, щоб тебе прославив я в піснях.
Донеччино моя, моя ти батьківщино,
тобі любов моя і всі мої чуття.
Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,
щоб знов набратись сил для пісні і життя.