"Над шахтами лине задимлене небо"
1947
Над шахтами лине задимлене небо
в огні заводському заграв.
Донець мій коханий, давно я про тебе
пісень голубих не складав.
Одкрили зорі золотої ворота
ми в битві за щастя своє,
і з попелу згарищ моя Третя Рота
в симфонії праці встає.
Все так же гудок свою пісню заводить
про нашу незламну могуть,
і друзі дитинства ідуть до заводу,
по вулиці Красній ідуть.
Я згадую в синьому димі махорки
про нашу весну дорогу
і бачу вікно прохідної конторки
й незлічні сліди на снігу,
упевнені й рідні... І стежка вузенька
з гори до чавунки біжить,
де мчав я на санках хлопчиськом маленьким
крізь снігу колючу блакить.
І станція та, і вагони, вагони,
і гуркіт невпинний коліс;
і зір мій ясний, як у мареві, тоне,
- там жив, там любив я, там ріс.